У кожного з нас було нещасливе кохання. У такі часи хотілося кудись втекти, сховатися від усього світу, та можливо, знайти щастя в іншім місті, або країні. Саме про це сьогодні розповідає Майя Габрук. Перша її історія про білу троянду, яка зацвітала у саду, і нікого не підпускала близько до себе, але закохавшись у чорнобривця, зрозуміла що таке справжні страждання:
Біла троянда (байка) Біла троянда зростала в саду.
Смутку не знала, лише – ніжність одну. Усім відмовляла в коханні вона, Та раз, у чорнобривця закохалась сама. Стільки страждала, скільки могла, Поки жовтіти уся почала. Ось так і кохання робить з людьми – Поки не кохаєш – спокійно живи! Продовженням цього вірша, є наступний, у якому дівчина прагне покинути рідний край, забути свою біль та знайти щастя: Прагну
Прагну крила, щоб злетіти, Мов та птаха, десь у вись. Прагну крила, щоб лишити, Рідний край, хоча б на рік. Щоб лишити, і забути, Той нестерпний тяжкий біль, Що ламає всі кордони, Насилає заметіль. Прагну сонця, щоб освітити
, Клаптик темної душі, І наповнити прекрасним, Чашу повною слізьми. Прагну щастя, що приходить, Часом, до кожного із нас, Прагну щастя, що насправді, Буває тільки один раз… Майя Габрук
